суббота, 7 июля 2012 г.

Оберіг кредитної кооперації. Глава 4

Олександр Кривенко                                   Розслідування
Оберіг кредитної кооперації: міфи та реальність, або Розповідь про те, хто і як дбає про ошуканих членів кредитних спілок?
 
На фото: Олександр Кривенко
Журналістське розслідування Олександра Кривенка 
на блозі 
Продовження.
07.07.2012
У вітчизняному інформаційному просторі давно блукає міф про те, що ключовою винуватицею усіх негативних явищ на  ринку кредитної кооперації є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. «Батьки» цієї несінітниці роблять особливий докір регулятору за те, що через його бездіяльність понад десять років в країні існує не реформоване спеціальне законодавство, застарілі норми якого це відомство використовує для знищення рідної кредитно-кооперативної системи.
Р.Гайдаєнко
Деякі з ілюстрацій поширення озвученої байки вже наведені в Главі 3 журналістського розслідування, в якій також окреслено коло лідерів команди найбільш активних «байкарів». А днями, спілкуючись з кількома постійними учасниками мирних зібрань громадян, які у такий спосіб домагаються доступу до коштів на депозитних рахунках в окремих кредитівках, я почув до болю знайомі фрази.
Звичайно, як мовиться, вуха в’янули від слів: «це ж Держфінпослуг під себе створила такий недолугий закон,  через який ми постраждали!» З’ясувалось, «цікаву новину»  людям приніс «тямущий чоловік», що приходив до них на мітинг, називав прізвища чиновників, які пошили вкладників у дурні, розповідав, як разом з керівником Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держкомпідприємництва), а також з колегами із Одеси та Черкас намагався врятувати ринок від краху.
О.Кужель
– Як звуть того «добродія»? – Запитав я у співрозмовників.
Ростислав Гайдаєнко, – почув у відповідь від одного із них. – Він ще й до офісу свого нас запрошував.  
 «А я зустрічався з Олександрою Кужель. Вона дуже схвально відгукнулась про Гайдаєнка. Олександра ремствувала, що у 2009 – 2010 роках їй як тодішній очільниці Держкомпідприємництва не вдалося втілити ідею Ростислава про рефінансування ринку через об’єднані кредитні спілки (далі ОКС. – Примітка автора)», – додав інший із потерпілих спілчан. 
Певна річ, моїм співрозмовникам і на думку не спало, що «вболівальник за їхні інтереси» пан Гайдаєнко:
А.Азаров
по-перше, говорячи про своїх партнерів-реформаторів, мав на увазі скандально відомих у професійних колах керівників кредитівок «Перше кредитне товариство« (м. Одеса) та «Альянс« (м. Черкаси) – відповідно Андрія Азарова 
Г.Мельниченко
та Геннадія Мельниченка, на совісті яких величезні суми неповернених людям депозитних грошей;
по-друге, як керівник Всеукраїнської об’єднаної кредитної спілки «Сузір'я», вочевидь, причетний до зруйнування цієї організації. Є докази того, що Ростислав Гайдаєнко свавільно, по суті, розпорядився коштами кредитівок як пайовиків (зокрема, Харківської обласної кредитної спілки «Слобожанська», про ошукання якої далі буде), списавши їх на буцімто стовідсоткові збитки від вельми сумнівної кредитної діяльності названої ОКС. При цьому столичний спритник скористався і юридичною казуїстикою, а потім і безхребетністю правоохоронців, які не виявили в його діях складу злочину. Крім того, активно та скандально лобійований проект державної підтримки кредитівок був, імовірно, розрахований, на ОКС  «Сузір'я», а отже, містив небезпеку нецільового використання отриманих у такий спосіб коштів кредитівкою, що вже зганьбила себе;
по-третє, знеславлюючи спеціальні правові норми, наступає на свої ж уже згадані в Главі1 граблі-повідомлення. В його численних резюме, адресованих потенційним роботодавцям, сказано, що Ростислав Вікторович Гайдаєнко є «одним із співавторів тимчасового законодавства про кредитні спілки та чинного нині закону про кредитні спілки (в частині введення в законодавче поле поняття «Об’єднана кредитна спілка»)» і задля цього в 90-х роках минулого століття він «фокусував зусилля на реалізації проекту USAID» (USAID – англ. United States Agency for International Development – незалежне агентство федерального уряду Сполучених штатів Америки. Відповідає за невійськову допомогу США іншим країнам. – Примітка автора). То ж і виходить, що, з одного боку, український ринок кредитної кооперації, а, з іншого,  американські платники податків мають «завдячувати» пану Гайдаєнку за його правотворчі «фокуси» та неефективне використаня сотень тисяч доларів США. Як кажуть у народі, нема чого на дзеркало кивати, якщо пика крива
Для усвідомлення реального стану в законодавчому забезпеченні діяльності кредитних спілок та справжньої ролі у цьому процесі регулятора звернемось до інформації, яка не викликає сумніву.
І. Прасолов
У Звіті ТСК, яка була покликана «розслідувати обставини та причини, що зумовлюють гальмування розвитку кредитної кооперації та призводять до непоодиноких фактів порушень прав споживачів фінансових послуг», і в якій працювали представники усіх пяти парламентських фракцій: Ігор  Прасолов (голова); Клименко Олександр (заступник голови); Володимир Матвєєв (секретар); Катерина Ващук; Володимир Яворівський, – констатувалось, що «держава не приділяла належної уваги розвитку цього різновиду кредитних установ».
Зокрема, парламентарі наголосили, що з моменту появи у 1992 році кредитні спілки занадто тривалий час послуговувались тільки загальним Тимчасовим положенням про кредитні спілки в Україні, уведеним в дію Указом Президента України у вересні 1993 року. Це положення, причетністю до розробки якого повсякчас вихваляється Р.Гайдаєнко, трактувало кредитні спілки як різновид громадських організацій, а його норми носили фрагментарний незавершений характер, а також подекуди давали підстави для їх неоднозначного трактування та застосування.
В свою чергу, повноцінний спеціальний закон «Про кредитні спілки» був прийнятий лише у грудні 2001 року, а відповідна підзаконна нормативно-правова база почала формуватися тільки з появою регулятора в особі Держфінпослуг»;
Названий закон визначив:
основні організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, їх асоціацій та об'єднаних кредитних спілок;
права та обов'язки членів кредитних спілок;
порядок приведення діяльності кредитних спілок до вимог цього закону.
З появою спеціального закону та державного регулятора упродовж 2003 2006 років Держфінпослуг здійснив початкову інвентаризацію стану справ у системі кредитної кооперації, сформовано відповідну нормативну-правову базу, запроваджено механізми контролю за дотриманням кредитними спілками пруденційних стандартів і процедур управління, внутрішнього контролю та правил поведінки на ринку;
Тоді ж у справжніх фахівців сформувалось усвідомлення того, що Закон України «Про кредитні спілки» містить необґрунтовані перешкоди та ризики у діяльності кредитівок, задля усунення він потребує змін. Однак відповідні законодавчі ініціативи, які було започатковано у 2006 році, досі не реалізовано.
Це зауваження повною мірою стосується долі Концепції розвитку системи кредитної кооперації, яка була «народжена» у стінах Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі – Держфінпослуг, Комісія) та «освячена» розпорядженням Уряду (Прем’єр-міністр Юрій Єхануров№ 321-р від 7 червня 2006 року.
А.Оленчик
За словами одного із фактичних авторів документа – колишнього (червень 2003 – вересень 2008 рр.) члена Комісії – директора Департаменту нагляду за кредитними установами Андрія Оленчика, робота над Концепцією почалась ще у вересні у 2005 року, багато часу поглинули відомі усім бюрократичні каруселі. Врешті-решт за 9 місяців «пологи» відбулись.
Дослідивши цей нормативно-правовий акт, можна з упевненістю стверджувати, що його розробники із Держфінпослуг за 6 – 7 років до сьогодення та за понад 3 роки до світової економічної кризи чітко визначили реальний стан, проблеми і ризики діяльності кредитних спілок в умовах економічної нестабільності. Вони запропонували Уряду тактичні та стратегічні кроки, здійснення яких мало забезпечити збалансовану роботу ринку кредитної кооперації, в якому права споживачів фінансових послуг були би надійно захищені.
Ось лише кілька ключових із названих пропозицій:
удосконалити механізм забезпечення ліквідності кредитних спілок (у тому числі шляхом встановлення економічних нормативів і вимог до резервування коштів), здійснення рефінансування;
створити єдину загальнонаціональну систему стабілізації і фінансового оздоровлення кредитних спілок;
створити необхідні законодавчі та інституціональні умови для функціонування системи гарантування вкладів членів кредитних спілок;
впровадити ефективний механізм захисту прав та законних інтересів членів установ, безперешкодного інформування їх про діяльність установ.
Документ також вперше запропонував дворівневу модель системи кредитної кооперації в Україні, яка мала би, крім самих кредитних спілок включати об'єднані кредитні спілки, кооперативні банки, фонд гарантування вкладів членів кредитних спілок, саморегулівну організацію кредитних спілок, їх професійні асоціації та сервісну інфраструктуру.
  В офіційному повідомленні Кабміну від 8 червня 2006 року не бракувало піднесених реляцій, схвалення Концепції було названо «одним з першочергових кроків щодо вирішення пріоритетних завдань держави у сфері економічної політики, що дозволить вирішити ряд важливих проблем, зокрема, забезпечити доступність фінансових послуг для широкого кола громадян».
В цьому релізі немає і натяку на те, що згідно з другим пунктом згаданого вище розпорядженням № 321-р  Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Мінекономіки, Мінфін, Мінагрополітики, Держпідприємництва та Мін'юст зобов’язані були «розробити і затвердити в тримісячний строк план заходів, спрямованих на реалізацію Концепції».
Такий перелік владних інституцій, формально долучених Урядом до розвитку системи кредитної кооперації, вочевидь, пояснюється спрямованістю Концепції, серед іншого, на підтримку малого підприємництва та фермерства, необхідністю її законодавчого забезпечення. До нього, як на мене, варто було би додати і Міносвіти, оскільки, як випливає із цього документа,  «формування системи професійної підготовки і сертифікації керівників та фахівців ринку кооперативного кредитування» є необхідною умовою його розвитку.
Однак, схоже на те, що, крім Держфінпослуг як ініціатора реформ у царині кредитної кооперації, в інших органах виконавчої влади, а також у Парламенті і пальцем не поворухнули у напрямках, визначених Концепцією. Як наслідок, за шість років не вдалося навіть фрагментарно матеріалізувати її положення на рівні законодавства та відповідних урядових рішень.
Ілюстрацією тому може слугувати реакція з боку окремих членів Уряду, керованого Юлією Тимошенко, на чергову суспільно важливу пропозицію Держфінпослуг на виконання Концепції. 18 лютого 2008 року тільки після наполегливих та багаторазових офіційних звернень Комісії до найвищого органу виконавчої влади за рішенням першого віце-прем`єр-міністра України Олександра Турчинова при Кабінеті міністрів України було сформовано міжвідомчу робочу групу з питань створення загальнодержавної системи гарантування вкладів членів кредитних спілок, яка мала підготувати та подати Уряду проект відповідного нормативно-правового акту.
До її складу увійшов 21 фахівець, в тому числі: 14 високопоставлених представників центральних органів влади (Держпідприємництва та Держфінпослуг, Мінекономіки та Мінфіну, Мінюсту та Секретаріату Кабміну, НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб); керівники 2 профільних неурядових організацій, 3 науковця та 2 іноземних експертів із Канади та Польщі.
Очолив поважну групу достойників міністр фінансів Віктор Пинзеник. Його заступником був призначений голова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Валерій Альошин, а секретарем цього симбіозу практиків, теоретиків і управлінців став член Держфінпослуг – директор Департаменту нагляду за кредитними установами Андрій Оленчик. Однак, командного мозкового штурму в інтересах людей, які довірили свої кревні кредитівкам, його ініціатор не дочекався, адже, за свідченням пана Оленчика, жодного засідання робочої групи не відбулось.
Складається враження, що, у владних інституціях ігнорували тривожні сигнали, які надходили із профільного відомства задовго до світової економічної кризи, щодо наявних порушень законодавства окремими керівниками кредитних спілок, а також використання ними прогалин у правовому облаштуванні системи кредитної кооперації на шкоду інтересам вкладників.
Зверніть увагу, майже за дев’ять з гаком місяців до потрясінь, що вразили економіку країни, відбулось колегіальне засідання членів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. За його наслідками керманич відомства пан Альошин видав Розпорядження від 11 грудня  2007 року № 8369 «Про стан та тенденції розвитку кредитних спілок в Україні». Зміст цього документа відбиває занепокоєння профільного відомства загрозами, що нависли над конкретним сектором фінансових послуг. Напевно, усвідомлення ризиків дискредитації кредитно-кооперативного руху через протиправні, в тому числі відверто кримінальні діяння окремих його учасників, спонукало Держфінпослуг бити на сполох, звертаючись до Уряду, контролюючих, силових, фіскальних та інших центральних органів виконавчої влади.
Очевидною метою звернень Комісії було закликати інші компетентні офіційні інституції до консолідації зусиль щодо:
забезпечення належних регуляторних та наглядових повноважень Держфінпослуг стосовно кредитних спілок;
утворення за участю держави єдиної загальнонаціональної системи гарантування вкладів членів цих фінансових установ;
виявлення та припинення порушень прав спілчан під час отримання ними відповідних фінансових послуг;
протидії незаконним фінансовим схемам, які здійснюються під «вивіскою» кредитних спілок.
Однак і цей важливий заклик Держфінпослуг, наче голос волаючого в пустелі, чомусь «загубився» в кабінетах інших міністерств та відомств, якщо, звісно, не враховувати пустодзвонних бюрократичних відповідей останніх.
Варто підкреслити, що невідкладні реформи в царині кредитної кооперації, запропоновані Комісією понад 4,5 років тому, були логічним та послідовним кроком цього відомства на виконання Концепції 2006 року. Важливо також наголосити, що вони мали серйозне аналітичне підґрунтя у вигляді всебічного дослідження стану та тенденцій розвитку кредитних спілок. Матеріали цієї роботи, представлені членом Держфінпослуг – директором департаменту нагляду за кредитними установами Андрієм Оленчиком на засіданні Комісії 11 грудня 2007 року, були схвалені нею і оформлені як Додаток 1 до Розпорядження № 8369.
Зверніть увагу, і в цьому документі, як і в Концепції 2006 року, задовго до світової економічної кризи і розмов про її вплив на фінансові установи профільний регулятор ідентифікував наявні та спрогнозував можливі проблеми в діяльності кредитівок, а також накреслив шляхи їх попередження та вирішення.
Ось, що, зокрема, констатувала Держфінпослуг наприкінці 2007 року:
близько 8% кредитних спілок працює із значними ризиками для вкладників, а подекуди із порушеннями законодавства, в тому числі і кримінального. І хоча частка таких установ відносно нормально діючих є незначною, вони становлять реальну соціальну небезпеку, можуть призвести до дискредитації та втрати довіри громадян до системи кредитної кооперації в цілому. На особливу увагу заслуговують ті кредитівки, які реалізують різноманітні сумнівні фінансові схеми, зокрема за участю банків, страхових компаній та торгових мереж, а також ті спілки, що фактично працюють в режимі “фінансових пірамід”, пропонуючи своїм членам надміру високі відсотки за вкладами, незабезпечені реальними доходами від кредитної діяльності;
правоохоронні та фіскальні органи не завжди належним чином реагують на порушення прав громадян у царині кредитної кооперації;
завеликі обмеження можливостей та повноважень в сфері дозвільних процедур, нагляду та правозастосування перешкоджають повноцінному функціонуванню Держфінпослуг як ринковому регулятору діяльності кредитних спілок;
значна кількість кредитівок, зловживаючи своїми правами, наданими їм недосконалим спеціальним законодавством, порушує основоположні кооперативні принципи щодо управління, внутрішнього контролю, розкриття інформації та уникнення конфлікту інтересів;
управлінські та операційні ризики породжують фінансові загрози в діяльності частини кредитних спілок, а ринкова інфраструктура, покликана мінімізувати такі ризики, відсутня.
Згідно з названим Додатком 1 до Розпорядження № 8369 Держфінпослуг прагнув у 2008 – 2010 роках:
створити за участю держави єдину загальнонаціональну систему гарантування вкладів членів кредитівок за накопичувальною схемою, використавши досвід стабілізаційних програм, що започатковані всеукраїнськими асоціаціями кредитних спілок;
здійснити регуляторну реформу, спираючись законодавство Європейського Союзу та найкращу світову практику, маючи на меті вдосконалення процедур пруденційного нагляду за діяльністю кредитівок та запровадження ефективних механізмів захисту прав їх членів на основі;
– сприяти тому, щоби, використовуючи засади саморегулювання з боку системи кредитних спілок, останні були здатні підтримувати достатні платоспроможність та ліквідність в умовах можливих системних фінансових криз або суттєвих змін ринкової кон’юнктури.
Однак корисні наміри регулятора діяльності кредитних спілок знову були проігноровані як Урядом, так і Парламентом.
Фактичний саботаж кредитно-кооперативних іновацій Держфінпослуг з боку урядовців та законотворців, звісно, значно підвищив вразливість кредитівок до викликів світової економічної кризи, яка вже насувалась на Україну. Розробники ж реформ, втративши надію втілити в життя свої пропозиції та не бажаючи залишатись примітивними гвинтиками у державній машині, приймали рішення про припинення роботи в Комісії.
Один з них, а саме Андрій Оленчик напередодні своєї відставки у вересні 2008 року в інтервю газеті «Экономические известия» заявивив: «Комісія вже не є двигуном ринку, а лише підтримує певний статус-кво». Серед найгостріших і, нажаль, невирішених проблем ринку кредитної кооперації він назвав «розробку стабілізаційних механізмів для спілок, створення системи гарантування вкладів, механізмів підтримки ліквідності, стимулювання кредитівок до підтримання та диверсифікації їх ринкової позиції, проведення програм реструктуризації або оздоровлення».
Все це відбувається на тлі монетарної нестабільності, яка впливає на діяльність кредитних спілок, відсутності політичної волі щодо створення системи гарантування вкладів, затягування процесу прийняття змін до профільного закону, який був поданий урядом до Верховної Ради. В сьогоднішньому статусі та за діючих повноважень комісія ці проблеми вирішити не може, – підсумував на «порозі» звільнення за власним бажанням реформатор із Держфінпослуг пан Оленчик.

 Хочеться сподіватися, що прочитавши наведені вище та обґрунтовані аргументи активної і змістовної правотворчої діяльності Держфінпослуг у 2003 – 2008 роках,
з одного боку, згадані в цій главі вкладники та інші члени кредитних спілок, які постраждали від ганебних і здебільшого кримінальних вчинків менеджменту проблемних кредитівок, скинуть з себе локшину брехні аферистів від кредитної кооперації, 
а,  з іншого боку, державні посадовці, які мають право законодавчої ініціативи та обов’язок гарантувати і захищати права спілчан, активізують свою діяльність у цих напрямках, ретельно дослідивши правотворчу практику Держфінпослуг у докризовий період.

Далі буде
Попередні частини тут: 
Пролог
Глава 1
Глава 2
Глава 3 
Наступні частини тут
© Олександр Кривенко 
+380 63 241-36-81  
akryvenko64@gmail.com   
http://a-kryvenko.blogspot.com/
Постійна адреса цієї статті: http://a-kryvenko.blogspot.com/2012/07/4.html

© Олександр Кривенко +380 63 241-36-81
akryvenko64@gmail.com 
http://a-kryvenko.blogspot.com/
skype: kryvenko8 
Copyright © 2011 – 2012 Олександр Кривенко.
Усі права захищені. Інформація на блозі http://a-kryvenko.blogspot.com/ є власністю Олександра Кривенка. Право власності охороняється законодавством України. Будь-яке копіювання, у тому числі окремих частин текстів чи зображень, публікування і републікування, передрук або будь-яке інше поширення інформації, яка міститься на блозі http://a-kryvenko.blogspot.com/, в якій би формі та яким би технічним способом воно не здійснювалося, суворо забороняється без попередньої письмової згоди з боку Олександра Кривенка.

Комментариев нет:

Отправить комментарий