суббота, 28 декабря 1991 г.

статті 001-110 Кримінально-процесуальний кодекс України 1960р.(Уголовно-процессуальный кодекс Украины 1960г.)


Уголовно-процессуальный кодекс Украины
ВС УССР Кодекс уголовно-процессуальный от 28.12.1960
Із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президії Верховної Ради Української РСР від 27 червня 1961 року, ВВР, 1961 р., N 28, ст. 342, від 10 вересня 1962 року, ВВР, 1962 р., N 37, ст. 461, від 13 червня 1963 року, ВВР,1963 р., N 25, ст. 406, від 18 листопада 1963 року, ВВР,1963 р., N 48, ст. 677,  від 18 січня 1966 року, ВВР, 1966 р., N 4, ст. 15, від 9 листопада 1966 року, ВВР, 1966 р., N 44, ст. 274, від 24 січня 1967 року, ВВР, 1967 р., N 5, ст. 63, від 18 березня 1970 року N 2631-VII, ВВР,1970 р., N 15, ст. 101,  від 30 серпня 1971 року N 117-VIII, ВВР, 1971 р., N 36, ст. 278, від 21 липня 1972 року N 862-VIII, ВВР,1972 р., N 31, ст. 260, від 30 серпня 1972 року N 986-VIII, ВВР, 1972 р., N 36, ст. 314, від 3 липня 1973 року N 1879-VIII, ВВР,1973 р., N 29, ст. 249, від 23 липня 1973 року N 1898-VIII, ВВР, 1973 р., N 32, ст. 260,  від 10 серпня 1973 року N 1937-VIII, ВВР, 1973 р., N 34, ст. 271, від 17 червня 1974 року N 2718-VIII, ВВР,1974 р., N 27, ст. 222, від 14 жовтня 1974 року N 3130-VIII, ВВР, 1974 р., N 44, ст. 445, від 18 липня 1975 року N 52-IX, ВВР, 1975 р., N 30, ст. 371, від 4 вересня 1975 року N 140-IX, ВВР,1975 р., N 37, ст. 418, від 22 грудня 1976 року N 1593-IX, ВВР,1977 р., N 1, ст. 3, від 23 березня 1977 року N 1851-IX, ВВР, 1977 р., N 14, ст. 131, від 1 липня 1977 року N 2281-IX, ВВР, 1977 р., N 28, ст. 341, від 16 лютого 1978 року N 3084-IX, ВВР, 1978, N 9, ст. 163, від 16 лютого 1978 року N 3086-IX, ВВР,1978 р., N 9, ст. 165, від 26 травня 1980 року N 270-X, ВВР, 1980 р., N 24, ст. 430, від 24 вересня 1981 року N 2511-X, від 24 грудня 1981 року N 2942-X, ВВР,1982 р., N 1, ст. 2, від 17 травня 1982 року N 3464-X, ВВР,1982 р., N 22, ст. 300,  від 20 вересня 1983 року N 5839-X, ВВР, 1983 р., N 40, ст. 806, від 29 лютого 1984 року N 6591-X, ВВР, 1984 р., N 11, ст. 203, від 16 квітня 1984 року N 6834-X, ВВР, 1984 р., N 18, ст. 351, від 20 березня 1985 року N 8627-X, ВВР, 1985 р., N 14, ст. 321, від 1 серпня 1985 року N 704-XI, ВВР, 1985 р., N 33, ст. 787, від 10 грудня 1985 року N 1432-XI, ВВР, 1985 р., N 52, ст. 1224, від 27 червня 1986 року N 2444-XI, ВВР, 1986 р., N 27, ст. 539, від 18 серпня 1986 року N 2753-XI, ВВР, 1986 р., N 35, ст. 750, від 31 липня 1987 року N 4392-XI, ВВР, 1987 р., N 32, ст. 631,  від 21 серпня 1987 року N 4452-XI, ВВР, 1987 р., N 35, ст. 674, від 25 листопада 1987 року N 4981-XI, ВВР, 1987 р., N 49, ст. 1008, від 1 грудня 1987 року N 4995-XI, ВВР, 1987 р., N 50, ст. 1016, від 10 лютого 1988 року N 5397-XI, ВВР, 1988 р., N 8, ст. 212, від 14 квітня 1988 року N 5723-XI, ВВР, 1988 р., N 17, ст. 427, від 29 квітня 1988 року N 5822-XI, ВВР, 1988 р., N 19, ст. 481, від 3 серпня 1988 року N 6347-XI, ВВР, 1988 р., N 33, ст. 808, від 14 грудня 1988 року N 6976-XI, ВВР, 1988 р., N 52, ст. 1184, від 6 березня 1989 року N 7226-XI, ВВР, 1989 р., N 12, ст. 96, від 14 квітня 1989 року N 7373-XI, ВВР, 1989 р., N 17, ст. 148, від 16 червня 1989 року N 7617-XI, ВВР, 1989 р., N 26, ст. 276, від 29 грудня 1989 року N 8595-XI, ВВР, 1990 р., N 2, ст. 15, від 19 січня 1990 року N 8711-XI, ВВР, 1990 р., N 5, ст. 60, від 7 березня 1990 року N 8918-ХІ, ВВР, 1990 р., N 12, ст. 194, від 20 квітня 1990 року N 9082-XI, ВВР, 1990 р., N 18, ст. 278,  від 4 травня 1990 року N 9166-XI, ВВР, 1990 р., N 20, ст. 313,  від 26 грудня 1990 року N 596-XII, ВВР, 1991 р., N 3, ст. 13,  від 26 грудня 1990 року N 597а-XII,ВВР, 1991 р., N 5, ст. 34,  від 18 січня 1991 року N 647-XII,ВВР, 1991 р., N 7, ст. 45,  від 28 січня 1991 року N 661-XII,ВВР, 1991 р., N 11, ст. 106,  від 18 березня 1991 року N 838-XII, ВВР, 1991 р., N 15, ст. 178,  від 29 липня 1991 року N 1369-XII, ВВР, 1991 р., N 45, ст. 600,  від 25 серпня 1991 року N 1434а-XII, ВВР, 1991 р., N 40, ст. 531,
Законом Української РСР від 25 червня 1991 року N 1255-XII, ВВР, 1991 р., N 40, ст. 527,
Законами України  від 18 вересня 1991 року N 1564-XII, ВВР, 1991 р., N 47, ст. 650,  від 10 грудня 1991 року N 1960-XII, ВВР, 1991 р., N 10, ст. 142,  від 12 грудня 1991 року N 1974-XII, ВВР, 1992 р., N 11, ст. 154,  від 15 травня 1992 року N 2354-XII, ВВР, 1992 р., N 32, ст. 457,  від 17 червня 1992 року N 2464-XII, ВВР, 1992 р., N 35, ст. 508, від 17 червня 1992 року N 2468-XII, ВВР, 1992 р., N 35, ст. 511,  від 7 липня 1992 року N 2547-XII, ВВР, 1992 р., N 39, ст. 570,  від 17 вересня 1992 року N 2613-XII, ВВР, 1992 р., N 41, ст. 600,  від 16 жовтня 1992 року N 2703-XII, ВВР, 1992 р., N 47, ст. 647,  від 15 грудня 1992 року N 2857-XII, ВВР, 1993 р., N 6, ст. 35,  від 26 січня 1993 року N 2935-XII, ВВР, 1993 р., N 12, ст. 97,  від 26 січня 1993 року N 2936-XII, ВВР, 1993 р., N 12, ст. 98, від 28 січня 1993 року N 2947-XII, ВВР, 1993 р., N 14, ст. 120,  від 3 березня 1993 року N 3039-XII, ВВР, 1993 р., N 18, ст. 189, від 22 квітня 1993 року N 3129-XII, ВВР, 1993 р., N 22, ст. 228,  від 22 квітня 1993 року N 3130-XII, ВВР, 1993 р., N 22, ст. 229,  від 22 квітня 1993 року N 3132-XII, ВВР, 1993 р., N 22, ст. 230,  від 30 червня 1993 року N 3351-XII, ВВР, 1993 р., N 34, ст. 355,  від 11 листопада 1993 року N 3582-XII, ВВР, 1993 р., N 46, ст. 427,  від 23 грудня 1993 року N 3780-XII, ВВР, 1994 р., N 11, ст. 49,  від 23 грудня 1993 року N 3785-XII, ВВР, 1994 р., N 12, ст. 58,  від 23 грудня 1993 року N 3787-XII, ВВР, 1994 р., N 11, ст. 48,  від 28 січня 1994 року N 3888-XII, ВВР, 1994 р., N 19, ст. 111, від 24 лютого 1994 року N 4018-XII, ВВР, 1994 р., N 26, ст. 206, від 25 лютого 1994 року N 4043-XII, ВВР, 1994 р., N 28, ст. 238,  від 27 липня 1994 року N 137/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 37, ст. 342,  від 21 вересня 1994 року N 174/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 42, ст. 381, від 20 жовтня 1994 року N 218/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 45, ст. 409, від 15 листопада 1994 року N 246/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 48, ст. 429,  від 16 грудня 1994 року N 299/94-ВР, ВВР, 1995 р., N 2, ст. 8, від 20 грудня 1994 року N 305/94-ВР, ВВР, 1995 р., N 2, ст. 9, від 15 лютого 1995 року N 64/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 10, ст. 64,  від 11 липня 1995 року N 282/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 29, ст. 216, від 5 жовтня 1995 року N 358/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 34, ст. 268, від 5 жовтня 1995 року N 360/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 35, ст. 271, від 12 липня 1996 року N 323/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 52, ст. 294, від 1 жовтня 1996 року N 386/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 46, ст. 247, від 2 жовтня 1996 року N 388/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 46, ст. 249, від 20 листопада 1996 року N 530/96-ВР, ВВР, 1997 р., N 4, ст. 21, від 5 лютого 1997 року N 44/97-ВР, ВВР, 1997 р., N 12, ст. 102, від 7 жовтня 1997 року N 552/97-ВР, ВВР, 1997 р., N 51, ст. 306, від 5 лютого 1998 року N 85/98-ВР, ВВР, 1998 р., N 26, ст. 149, від 24 березня 1998 року N 210/98-ВР, ВВР, 1998 р., N 35, ст. 241, від 8 жовтня 1999 року N 1134-XIV, ВВР, 1999 р., N 48, ст. 419, від 14 грудня 1999 року N 1288-XIV, ВВР, 2000 р., N 5, ст. 34, від 13 січня 2000 року N 1381-XIV, ВВР, 2000 р., N 10, ст. 79, від 22 лютого 2000 року N 1483-III, ВВР, 2000 р., N 17, ст. 123, від 23 березня 2000 року N 1587-III, ОВУ, 2000 р., N 16, ст. 653, від 20 квітня 2000 року N 1685-III, ОВУ, 2000 р., N 22, ст. 882, від 22 червня 2000 року N 1833-III, ОВУ, 2000 р., N 29, ст. 1189,  від 14 вересня 2000 року N 1945-III, ОВУ, 2000 р., N 41, ст. 1731,  від 21 вересня 2000 року N 1981-III, ОВУ, 2000 р., N 43, ст. 1816, від 16 листопада 2000 року N 2114-III, ОВУ, 2000 р., N 50, ст. 2147, від 21 грудня 2000 року N 2181-III, ОВУ, 2001 р., N 7, ст. 259, від 18 січня 2001 року N 2247-III, ОВУ, 2001 р., N 8, ст. 318, від 5 квітня 2001 року N 2362-III, ОВУ, 2001 р., N 17, ст. 727, від 17 травня 2001 року N 2409-III, ОВУ, 2001 р., N 24, ст. 1058, від 21 червня 2001 року N 2533-III, ОВУ, 2001 р., N 25, ст. 1142, від 12 липня 2001 року N 2670-III, ОВУ, 2001 р., N 34, ст. 1578, від 10 січня 2002 року N 2922-III, ОВУ, 2002 р., N 7, ст. 275, від 17 січня 2002 року N 2953-III, ОВУ, 2002 р., N 7, ст. 276  від 7 березня 2002 року N 3082-III, ОВУ, 2002 р., N 14, ст. 703  від 7 березня 2002 року N 3111-III, ОВУ, 2002 р., N 14, ст. 710, від 16 січня 2003 року N 430-IV, ОВУ, 2003 р., N 6, ст. 212,  від 6 лютого 2003 року N 487-IV, ОВУ, 2003 р., N 9, ст. 336, від 6 лютого 2003 року N 488-IV, ОВУ, 2003 р., N 9, ст. 337, від 3 квітня 2003 року N 658-IV, ОВУ, 2003 р., N 17, ст. 737, від 3 квітня 2003 року N 662-IV, ОВУ, 2003 р., N 17, ст. 741,  від 3 квітня 2003 року N 669-IV, ОВУ, 2003 р., N 17, ст. 747,  від 15 травня 2003 року N 743-IV, ОВУ, 2003 р., N 23, ст. 1015, від 22 травня 2003 року N 850-IV, ОВУ, 2003 р., N 25, ст. 1173, від 5 червня 2003 року N 903-IV, ОВУ, 2003 р., N 26, ст. 1254, від 19 червня 2003 року N 965-IV, ОВУ, 2003 р., N 29, ст. 1434,  від 11 липня 2003 року N 1125-IV, ОВУ, 2003 р., N 33, ст. 1781, від 11 травня 2004 року N 1703-IV, ОВУ, 2004 р., N 22, ст. 1483, від 18 травня 2004 року N 1723-IV, ОВУ, 2004 р., N 23, ст. 1545, від 16 грудня 2004 року N 2252-IV, ОВУ, 2005 р., N 2, ст. 58, від 23 грудня 2004 року N 2289-IV, ОВУ, 2005 р., N 2, ст. 69, від 20 січня 2005 року N 2376-IV, ОВУ, 2005 р., N 4, ст. 196, від 20 січня 2005 року N 2377-IV, ОВУ, 2005 р., N 4, ст. 197, від 31 травня 2005 року N 2598-IV, ОВУ, 2005 р., N 26, ст. 1482, від 2 червня 2005 року N 2631-IV, ОВУ, 2005 р., N 25, ст. 1417, від 8 вересня 2005 року N 2875-IV, ОВУ, 2005 р., N 38, ст. 2362, від 17 листопада 2005 року N 3108-IV, ОВУ, 2005 р., N 49, ст. 3048, від 30 листопада 2005 року N 3150-IV, ОВУ, 2005 р., N 51, ст. 3173, від 1 грудня 2005 року N 3165-IV, ОВУ, 2005 р., N 51, ст. 3174, від 1 грудня 2005 року N 3169-IV, ОВУ, 2006 р., N 1 - 2, ст. 2, від 12 січня 2006 року N 3323-IV,ОВУ, 2006 р., N 6, ст. 282, від 23 лютого 2006 року N 3480-IV, ОВУ, 2006 р., N 13, ст. 857,  від 23 лютого 2006 року N 3504-IV, ОВУ, 2006 р., N 13, ст. 860, від 15 березня 2006 року N 3538-IV, ОВУ, 2006 р., N 11, ст. 705, від 21 вересня 2006 року N 170-V, ОВУ, 2006 р., N 41, ст. 2725, від 14 грудня 2006 року N 462-V, ОВУ, 2007 р., N 2, ст. 60, від 22 грудня 2006 року N 526-V, ОВУ, 2007 р., N 1, ст. 12, від 22 грудня 2006 року N 534-V, ОВУ, 2007 р., N 1, ст. 15, від 11 січня 2007 року N 578-V, ОВУ, 2007 р., N 8, ст. 278, від 7 лютого 2007 року N 609-V, ОВУ, 2007 р., N 18, ст. 690,  від 19 квітня 2007 року N 965-V, ОВУ, 2007 р., N 43, ст. 1700 (зміни, внесені Законом України від 19 квітня 2007 року N 965-V, вводяться в дію 1 липня 2007 року), від 19 квітня 2007 року N 966-V, ОВУ, 2007 р., N 44, ст. 1775, від 24 травня 2007 року N 1071-V, ОВУ, 2007 р., N 44, ст. 1779, від 15 квітня 2008 року N 270-VI, ОВУ, 2008 р., N 33, ст. 1075, від 25 грудня 2008 року N 801-VI, ОВУ, 2009 р., N 1, ст. 11, від 25 грудня 2008 року N 807-VI, ОВУ, 2009 р., N 2, ст. 51, від 13 січня 2009 року N 839-VI, ОВУ, 2009, N 6, ст. 165, від 15 січня 2009 року N 894-VI, ОВУ, 2009, N 14, ст. 414, від 14 квітня 2009 року N 1254-VI, ОВУ, 2009, N 43, ст. 1429, від 16 квітня 2009 року N 1276-VI, ОВУ, 2009, N 33, ст. 1108, від 2 червня 2009 року N 1414-VI, ОВУ, 2009, N 51, ст. 1723,  від 11 червня 2009 року N 1508-VI, ОВУ, 2009, N 53, ст. 1824 (зміни, внесені Законом України від 11 червня 2009 року N 1508-VI, вводяться в дію одночасно з введенням в дію законів України "Про засади запобігання та протидії корупції" та "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", враховуючи зміни, внесені Законом України від 23 грудня 2009 року N 1787-VI), (зміни, внесені до цього Кодексу Законом України від 11 червня 2009 року N 1508, який визнано таким, що втратив чинність, відповідно до Закону України від 21 грудня 2010 року N 2808-VI, вважаються такими, що втратили чинність і виключені з тексту цього Кодексу з 5 січня 2011 року згідно із Законом України від 7 квітня 2011 року N 3207-VI), від 21 серпня 2009 року N 1616-VI, ОВУ, 2009, N 70, ст. 2414, від 21 жовтня 2009 року N 1657-VI, ОВУ, 2009, N 87, ст. 2921, від 5 листопада 2009 року N 1708-VI, 2009, N 93, ст. 3149, від 11 лютого 2010 року N 1876-VI, 2010, N 19, ст. 822, від 4 березня 2010 року N 1940-VI, ОВУ, 2010, N 23, ст. 921,  від 18 травня 2010 року N 2258-VI, ОВУ, 2010, N 39, ст. 1293, від 18 травня 2010 року N 2262-VI, ОВУ, 2010, N 43, ст. 1398, від 21 травня 2010 року N 2286-VI, ОВУ, 2010, N 45, ст. 1445, від 15 червня 2010 року N 2339-VI, ОВУ, 2010, N 51, ст. 1684, від 1 липня 2010 року N 2395-VI, ОВУ, 2010, N 57, ст. 1932, від 1 липня 2010 року N 2396-VI, ОВУ, 2010, N 57, ст. 1933, від 7 липня 2010 року N 2453-VI, ОВУ, 2010, N 55/1, ст. 1900 (зміни, внесені Законом України від 7 липня 2010 року N 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року, а зміни, внесені підпунктами 1, 2, 10, 12, 15, 16, 17, 20, 21, 27, 33, 36, 39 та 58 підпункту 3.1 пункту 3 розділу XII Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах - з 1 січня 2011 року),  від 8 липня 2010 року N 2464-VI, ОВУ, 2010 р., N 61, ст. 2108,  від 9 вересня 2010 року N 2507-VI, ОВУ, 2010 р., N 77, ст. 2716,  від 4 листопада 2010 року N 2677-VI, ОВУ, 2010 р., N 95, ст. 3373,  від 2 грудня 2010 року N 2756-VI, ОВУ, 2010 р., N 92, ст. 3249,  від 22 грудня 2010 року N 2852-VI, ОВУ, 2011 р., N 3, ст. 166, від 13 січня 2011 року N 2924-VI, ОВУ, 2011 р., N 10, ст. 443, від 14 січня 2011 року N 2950-VI, ОВУ, 2011 р., N 10, ст. 450, від 15 лютого 2011 року N 3028-VI, ОВУ, 2011 р., N 18, ст. 734,  від 7 квітня 2011 року N 3207-VI, ОВУ, 2011 р., N 44, ст. 1765,  від 8 квітня 2011 року N 3228-VI, ОВУ, 2011 р., N 30, ст. 1291, від 21 квітня 2011 року N 3267-VI, ОВУ, 2011 р., N 37, ст. 1504, від 19 травня 2011 року N 3388-VI, ОВУ, 2011 р., N 44, ст. 1774, Повітряним кодексом України від 19 травня 2011 року N 3393-VI, ОВУ, 2011 р., N 46, ст. 1881, Законами України  від 2 червня 2011 року N 3453-VI, ОВУ, 2011 р., N 48, ст. 1953,  від 2 червня 2011 року N 3465-VI, ОВУ, 2011 р., N 48, ст. 1958,  від 16 червня 2011 року N 3529-VI, ОВУ, 2011 р., N 52, ст. 2065,  від 8 вересня 2011 року N 3718-VI, ОВУ, 2011 р., N 81, ст. 2958,  від 20 вересня 2011 року N 3739-VI, ОВУ, 2011 р., N 80, ст. 2936, від 20 жовтня 2011 року N 3932-VI, ОВУ, 2011 р., N 89, ст. 3226,  від 15 листопада 2011 року N 4025-VI, ОВУ, 2011 р., N 98, ст. 3570,  від 20 грудня 2011 року N 4194-VI, ОВУ, 2012 р., N 3, ст. 72,  від 3 липня 2012 року N 5029-VI,, ОВУ, 2012 р., N 61, ст. 2471  від 5 липня 2012 року N 5064-VI,, ОВУ, 2012 р., N 62, ст. 2508  від 5 липня 2012 року N 5065-VI, ОВУ, 2012 р., N 58, ст. 2316
(У назві Кодексу та його тексті найменування "Українська РСР" замінено найменуванням "Україна" згідно із Законом України від 7 липня 1992 року N 2547-XII)
(У тексті Кодексу слова "службова особа" у всіх відмінках замінено словами "посадова особа" у відповідних відмінках згідно із Законом України від 11 липня 1995 року N 282/95-ВР)
(У тексті Кодексу слова "попереднє слідство", "попереднього слідства", "попереднє", "попереднього" замінено відповідно словами "досудове слідство", "досудового слідства", "досудове", "досудового" згідно із Законом України від 12 липня 2001 року N 2670-III)
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 
Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ 
Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу України
Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах.
Стаття 2. Завдання кримінального судочинства
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального закону
Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.
При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.
Стаття 4. Обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин
Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом
Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.
Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі
Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:
1) за відсутністю події злочину;
2) за відсутністю в діянні складу злочину;
5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);
8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 73 цього Кодексу.
Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки
При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 71 цього Кодексу.
Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
Стаття 73. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність
Особу у віці від одинадцяти років, яка підозрюється у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і щодо якої достатньо підстав вважати, що вона буде ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати протиправну діяльність, може бути поміщено у приймальник-розподільник для дітей строком до 30 діб. Цей строк за наявності підстав може бути продовжено рішенням суду ще до 30 діб. Питання щодо поміщення такої особи у приймальник-розподільник для дітей вирішується судом за поданням слідчого або органу дізнання за згодою прокурора, з урахуванням особливостей, передбачених частинами третьою і четвертою статті 447 цього Кодексу, негайно. На рішення суду прокурором, законним представником, захисником неповнолітнього та самим неповнолітнім протягом трьох діб з дня ухвалення такого рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання рішення суду про поміщення дитини у приймальник-розподільник для дітей.
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.
Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини третьої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службув справах дітей за місцем проживання дитини.
Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру
Частину четверту виключено. 
Стаття 11. Відмова в передачі на поруки
Стаття 131. Виключена. 
Стаття 14. Недоторканність особи
Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.
Стаття 141. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків
Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.
Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом.
Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судом
Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом.
Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом
Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Кримінальні справи, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день їх надходження. До автоматизованої системи документообігу суду в обов'язковому порядку вносяться: дата надходження кримінальної справи, скарги, подання або іншого процесуального документа, прізвище особи, стосовно якої подані документи, та їх суть, прізвище (найменування) особи (органу), від якого надійшли документи, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.
Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідної кримінальної справи, скарги, подання чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що знаходиться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків, ухвал та постанов для судді, який брав участь в ухваленні вироку, ухвали та постанови, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.
Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справ
Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові
Стаття 20. Гласність судового розгляду
Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.
Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, у справах щодо торгівлі людьми, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.
Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.
Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.
Стаття 21. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист
Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.
Стаття 22. Всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
Стаття 23. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину
Стаття 231. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора в кримінальній справі
Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.
Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.
Стаття 232. Окрема ухвала (постанова) суду
Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.
Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину.
Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.
Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.
Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову). 
Стаття 25. Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві
Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.
Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України.
Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Стаття 26. Об'єднання і виділення справ
В одному провадженні можуть бути об'єднані справи по обвинуваченню декількох осіб - співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.
Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи.
Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.
Правила цієї статті можуть бути застосовані і у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин.
Стаття 27. Притягнення до кримінальної відповідальності не інакше як за скаргою потерпілого
Справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна.
Якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у частині 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.
Прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в частині 1 цієї статті, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого прав, передбачених статтею 49 цього Кодексу, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.
Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.
Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 цього Кодексу, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.
Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той же позов у кримінальній справі.
Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита.
Стаття 29. Забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майна
При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.
Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.
Стаття 30. Виключена. 
Стаття 31. Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав
Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав, а також порядок виконання взаємних доручень визначається законодавством України іміжнародними договорами України згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 32. Роз'яснення значення термінів Кодексу
Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, коли немає окремих вказівок, мають таке значення:
5-а) "Головуючий" - суддя, який головує при колегіальному розгляді справи, або розглядає справу одноособово;
6) "Прокурор" - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції;
10) "Законні представники" - батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона перебуває;
11) "Близькі родичі" - батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки;
20) "Протокол" - документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки.
Стаття 321. Виключена. 
Стаття 322. Виключена.


Глава 2 ПІДСУДНІСТЬ
Стаття 331. Виключена. 
(Доповнено статтею 331 згідно із Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII; із змінами, внесеними згідно із  законами України від 22.04.93 р. N 3129-XII,  від 27.07.94 р. N 137/94-ВР; виключена згідно із Законом України від 21.09.94 р. N 174/94-ВР)
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р., від 10.09.62 р.,  від 13.06.63 р.,  від 09.11.66 р.,  від 23.07.73 р. N 1898-VIII,  від 26.05.80 р. N 270-X, від 29.02.84 р. N 6591-X, від 16.04.84 р. N 6834-X,  від 27.06.86 р. N 2444-XI, від 14.04.89 р.N 7373-ХІ, від 16.06.89 р. N 7617-XI; законами України від 18.09.91 р. N 1564-XII,  від 17.06.92 р. N 2468-XII,  від 26.01.93 р. N 2935-XII,  від 28.01.93 р. N 2947-XII,  від 24.02.94 р. N 4018-XII,  від 21.09.94 р. N 174/94-ВР,  від 15.11.94 р. N 246/94-ВР, від 07.10.97 р. N 552/97-ВР,  від 14.09.2000 р. N 1945-III,  від 21.06.2001 р. N 2533-III;  у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III; виключено згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
Стаття 37. Територіальна підсудність
Кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство в даній справі.
Стаття 38. Передача справи з одного суду до іншого
З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків.
Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.
Стаття 39. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції декількох однойменних судів
В разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство чи дізнання.
Стаття 40. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції різнойменних судів
Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справа розглядається вищестоящим з цих судів.
Стаття 41. Направлення справи за підсудністю
Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, коли це не може завдати шкоди повноті і об'єктивності дослідження обставин справи. Коли ж не можна забезпечити повноти і об'єктивності дослідження обставин справи, суд надсилає справу за підсудністю, про що виноситьухвалу.
Передача до нижчестоящого суду справи, початої розглядом у судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається.
Стаття 42. Недопустимість спорів про підсудність
Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38 - 41 цього Кодексу, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду.
Глава 3 УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ, ЇХ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ
Стаття 43. Обвинувачений і його права
Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним.
Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Підсудний має право на останнє слово.
Стаття 431. Підозрюваний
Підозрюваним визнається:
1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;
2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.
У разі участі захисника, запрошеного свідком для надання йому правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за його участю, він має право бути присутнім під час їх проведення; надавати в присутності слідчого консультації свідку, якщо фактичні обставини у справі можуть бути використані для кримінального переслідування особисто самого свідка або членів його сім'ї чи близьких родичів; ставити з дозволу слідчого запитання, що підлягають занесенню до протоколу, для уточнення і доповнення його відповідей; заперечувати проти незаконних дій слідчого щодо порядку проведення ним допиту чи інших слідчих дій з посиланням на норму закону, яка порушується, що підлягає занесенню до відповідного протоколу; оскаржувати дії слідчого в порядку, встановленому цим Кодексом, у разі якщо з характеру і змісту питань випливає, що свідок має допитуватися як підозрюваний.
Стаття 49. Потерпілий
Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.
Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, - після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.
Стаття 50. Цивільний позивач
Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Цивільний позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ним позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилось, - після призначення справи до судового розгляду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані з заявленим позовом.
Стаття 51. Цивільний відповідач
Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Цивільний відповідач або його представник має право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, - після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Стаття 52. Представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача
Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то представниками їх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними на те особи.
Зазначені в цій статті представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.
Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім з матеріалів справи вилучаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім.
Стаття 53. Обов'язок роз'яснення і забезпечення прав особам, які беруть участь у справі
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав.
Стаття 531. Обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянином незаконними діями
У разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності.
Підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються законодавством України.
 
Глава 4 ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ УЧАСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Стаття 54. Обставини, що виключають участь судді в розгляді справи
1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;
3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;
У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою.
Стаття 55. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи
Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано.
Стаття 56. Відвід судді
Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.
Стаття 57. Порядок вирішення заявленого відводу
Стаття 58. Відвід прокурора
Правила, передбачені статтями 54 і 56 цього Кодексу, стосуються прокурора. Проте коли прокурор брав участь у проведенні досудового слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу.
Питання про відвід прокурора на досудовому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді - суд, який розглядає справу, відповідно до правил, передбачених частинами 1 і 2 статті 57 цього Кодексу. Якщо справа розглядається суддею одноособово, від одноособово вирішує питання про відвід прокурора.
Стаття 60. Відвід слідчого і особи, яка провадить дізнання
Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу:
1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого;
2) коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
3) коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи;
4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.
При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому - і захисником.
Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.
Стаття 62. Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання
Правила, зазначені в статті 54 цього Кодексу, стосуються перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання з тим обмеженням, що їх попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.
Відвід, заявлений перекладачеві, експертові і спеціалістові під час провадження дізнання чи досудового слідства, вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором. Відвід, заявлений під час судового розгляду секретареві судового засідання, перекладачеві, експертові і спеціалістові, вирішується судом або суддею, який одноособово розглядає справу.
Стаття 63. Обставини, що виключають участь у справі представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача
Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обвинувача.
При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача в даній справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі слідчим, прокурором або судом.
Глава 5 ДОКАЗИ
Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі
При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:
1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
Стаття 65. Докази
Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 66. Збирання і подання доказів
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.
Стаття 67. Оцінка доказів
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили.
Стаття 68. Показання свідків
Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи.
Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними.
Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
Стаття 70. Обов'язки свідка
Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.
Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ в порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.
У випадку, передбаченому в частині 2 цієї статті, суд вправі також накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення.
Стаття 71. Відповідальність свідка
За дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за відмову дати показання про відомі обставини в справі - за статтею 385 Кримінального Кодексу України
Стаття 72. Показання потерпілого
Потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду.
Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме.
Якщо потерпілий не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосовувати привід у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання потерпілий несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань - за статтею 384 Кримінального Кодексу України.
Стаття 73. Показання підозрюваного
Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі.
Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
Стаття 74. Показання обвинуваченого
Обвинувачений вправі давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі.
Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.
Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.
Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.
Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.
Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.
Стаття 76. Обов'язкове призначення експертизи
Експертиза призначається обов'язково:
3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Стаття 77. Обов'язки і права експерта
Особа, яка призначена експертом, зобов'язана з'явитися за викликом і дати правильнийвисновок на поставлені запитання.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання експерт несе відповідальність відповідно за частиною 2 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - відповідно за статтями 384 чи 385 Кримінального Кодексу України.
Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок.
Стаття 78. Речові докази
Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
Стаття 79. Зберігання речових доказів
Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.
При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою.
В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.
Стаття 80. Строки зберігання речових доказів
Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.
У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства.
Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість по державних цінах, що існують в момент повернення.
Стаття 81. Вирішення питання про речові докази
Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:
1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;
2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;
3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;
4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави;
5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави.
Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.
Стаття 82. Протоколи слідчих і судових дій та інші носії інформації щодо цих дій
Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.
Глава 6 ПРОТОКОЛИ
Стаття 85. Протокол слідчої дії
В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 523 цього Кодексу.
Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомлюватися з протоколом особисто.
Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.
Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст. 
Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.
Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. В разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки відтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу.
Стаття 852. Застосування кінозйомки, відеозапису при проведенні слідчої дії
Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій.
Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з закінченням досудового розслідування, а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 851 цього Кодексу.


Глава 7 СТРОКИ І СУДОВІ ВИТРАТИ
Стаття 89. Обчислення строків
Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями. При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк.
При обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.
При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Строк не вважається пропущеним, коли скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, - коли скаргу або інший документ здано адміністрації місця досудовогоув'язнення.
Стаття 90. Поновлення строку
Пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвалою суду або постановою судді.
Подача клопотання про поновлення пропущеного строку зупиняє виконання рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про поновлення строку.
(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
Стаття 91. Судові витрати
Судові витрати складаються:
1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;
2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;
3) з інших витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.
За переліченими вище особами зберігається середній заробіток по місцю роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять.
Експерти, спеціалісти і перекладачі, крім того, мають право на винагороду за виконання своїх обов'язків, якщо виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов'язок по службі.
Зазначені виплати провадяться з коштів органів дізнання, досудового слідства і суду. Порядок виплати і розмір сум, що підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.
Стаття 93. Відшкодування судових витрат та оплата праці адвокатів
Судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави.
При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених.
Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.
При закритті справи у зв'язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, суд може покласти судові витрати на одного з них або на обох.
Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті, а також судові витрати, пов'язані з виплатою сум перекладачеві, приймаються на рахунок держави.
Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 цього Кодексу.
У разі, коли при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 6, частини першої статті 6, статей 7, 72, 8, 9 і 10 цього Кодексу.
Розділ II ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ, ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО
Глава 8 ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
Стаття 94. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи
Приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
Стаття 95. Заяви і повідомлення про злочин
Заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними або письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за неправдивий донос, про що відмічається в протоколі.
Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку.
Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути викладені в письмовій формі.
Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним, можуть бути усними або письмовими.
Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Стаття 99. Відмова в порушенні справи
Стаття 991. Оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи
Постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.
Стаття 100. Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи
Нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор.
Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи.
Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи.
У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу.
Глава 9 ОРГАНИ ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
Стаття 101. Органи дізнання
Органами дізнання є:
2) органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання;
4) митні органи - в справах про контрабанду;
8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні;
Стаття 102. Органи досудового слідства
Глава 10 ДІЗНАННЯ
Стаття 103. Повноваження органів дізнання
На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.
Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.
Частину третю виключено. 
(Із змінами, внесеними згідно із  Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
Стаття 104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах
За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.
Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.
Стаття 105. Виключена.
Стаття 106. Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину 
Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:
1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли її місце проживання чи перебування не зареєстровано, або коли не встановлено особи підозрюваного.
Частину третю виключено. 
2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою;
Стаття 1061. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину
Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.
Стаття 107. Допит підозрюваного у вчиненні злочину
Виклик і допит підозрюваного провадяться з додержанням правил, встановлених статтями 134 - 136, 145 і 146 цього Кодексу.
Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту - не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.
Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені статтею 431 цього Кодексу, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту.
Стаття 108. Строки провадження дізнання
У справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.
У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.
Стаття 109. Закінчення дізнання
Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.
За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.
Стаття 110. Оскарження дій і постанов органів дізнання
В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.
статті 111-233
статті 234-346 
статті 347-445 
© Олександр Кривенко 
+380 63 241-36-81
akryvenko64@gmail.com 
http://a-kryvenko.blogspot.com/
skype: kryvenko8 
Постійна адреса цієї статті: http://a-kryvenko.blogspot.com/1991/12/001-110-1960-1960.html
Copyright © 2011 – 2012 Олександр Кривенко.
Усі права захищені. Інформація на блозі http://a-kryvenko.blogspot.com/ є власністю Олександра Кривенка. Право власності охороняється законодавством України. Будь-яке копіювання, у тому числі окремих частин текстів чи зображень, публікування і републікування, передрук або будь-яке інше поширення інформації, яка міститься на блозі http://a-kryvenko.blogspot.com/, в якій би формі та яким би технічним способом воно не здійснювалося, суворо забороняється без попередньої письмової згоди з боку Олександра Кривенка.
 

Комментариев нет:

Отправить комментарий